Нариси про життя відомого черкаського журналіста Миколи Дубового
- Внеси гасницю в хату, бо ураган розходився, шо, мабуть, виб'є світло, - просить мама батька. І як у воду дивилась!
- Казалось тобі: вчи вроки завидна, - гримає батько. - А тепер будеш лупіть при каганці!
- Не ви ж лупітимете, - стиха огризаюсь. Батькові трохи досадно, бо тепер ані свої улюблені "Сільські вісті" в напівтемряві не почитає, ані "послєдні звєстія" по УТ-1 не подивиться. А брехунець, як на зло, теж почав шипіти- хрипіти, що до пуття нічого не второпаєш. Аби бодай якось провести довгий зимовий вечір, батько заносить у хату мішок з качанами кукурудзи. Швайкою вправно проріджує кожен, щоб мамі було легше їх облущувати.
- Завтра піду до Степана, щоб на дерть перемолов на своєму млинові, - планує батько. - Таки добре діло той млин, не треба в Новоселицю возиться з клунками до колгоспного. А до Степана вже в очереді стоять люди.
Від лампи розходиться запах горілого гасу, який мені чомусь подобається так само, як запах бензину. У мами від нього болить голова:
- Хоч би на ранок свєт дали, - каже, - бо ця гасниця начаділа вже повну хату!
Я тим часом "вчу вроки". Алгебра - це "темный лес, полный мрак при густом тумане". Завтра в когось спишу. Твір з літератури завжди вдається без надмірних зусиль. А при світлі від гасниці взагалі найшло неймовірне натхнення! Історію прогляну на великій перерві, а з біології на минулому уроці питали...
Батько встигає і з кукурудзою вправлятись, і мене повчати:
- Дивись там, не запускай учобу, бо чверть кончається, то шоб не засипався!
- Не засиплюсь, не переживайте!
...Таких чи майже таких вечорів було немало. Іноді за мене заступалася тітка Ганна. Вона була ровесницею батька, разом ходили до школи, тож коли він страхав мене перспективою "засипатись", вигукувала:
- Сиди отам! Згадай, яким сам був! Вивчиться хлопець і будуть з нього люди!
