Спогади Миколи Дубового про традиційне сільське життя на Чигиринщині
У маленькому селі магазин або ж, як кажуть люди, лавка чи кооперація, без перебільшення - осередок суспільного життя. Так було, є і буде. Скупитись, то таке, були б гроші, а побалакать про політику під пивце чи й щось міцніше, взнати останні місцеві новини, полаятись у черзі або, сидячи на лавочці в очікуванні хлібовозки, перемити комусь кісточки - без цього ніяк!
Про дефіцит і черги. Для мене вони асоціюються з величезними навіть за сільськими мірками чергами по вагове морозиво. У далекі 70-ті, певно, це і був отой найсмачніший у світі пломбір, за яким так часто ностальгують у мережі. Його привозили раз на тиждень з Чигиринського молокозаводу у бідонах з неіржавіючої сталі. Батько купував літрову банку морозива і ставив у погріб, аби не розтануло. Розтане воно, а якже! Я умудрявся наковтатись пломбіру, поки ніхто не побаче. Розплата не забарилась, у вигляді частих ангін і з перспективою операції.
...Поки дорослі спілкуються про своє, ти з кимось із друзяк, припаркувавши веліки під штахетником, смакуєш ситром і булочкою, за які віддав не більше 30 копійок - це якщо взяв з пляшкою, а якщо тару одразу повернеш, то ще дешевше.
Дід Чіпка страх не любив, коли за несприятливої погоди у невеличкий магазинчик набивалось повно бабів. Щоразу, переступаючи поріг, він грізно вигукував:
- Оп'ять нашевкались?! Тут уже нема чим дихать! Ану, марш в остановку або під клуб сплєтнічать!
Баба Хівря, купила чималий шмат ковбаси, і, всівшись на лавочці, з апетитом її жує.
- Хіврино, а чого це ти сама їси, дома ж дід жде! - цікавляться молодиці. Хіврина, як і більшість сільських, за словом в кишеню не лізе:
- Хай чорта з'їсть! - вона промовляє це неквапно і, як завжди, страшенно гундосить. Всі, хто це чує, хапаються за боки від реготу.
- Галю! - б'ють на сполох пильні покупці, гукаючи продавчиню, - а Дуня за хліб розщиталась? Бо вже онде до пам'ятника дійшла!
Галя хутко доручає комусь пильнувати товар і наздоганяє хитру бабу:
- Бабо Дуню, а шо ж це повну торбу хліба набрали і пішли?!
Стара, яка доводиться Галі далекою родичкою, не кліпнувши оком, видає:
- Ох, моя ненько! Та чого ти розходилась? Хліб однесу і принесу тобі гроші!
