Нариси про життя відомого черкаського журналіста Миколи Дубового
- Треба ще до Тетянки зайти, - каже Юра, - провідаємо, а тоді й додому.
Скільки себе пам'ятаю, так у селі всі її називали. Гадаю, за веселу і добру вдачу. Заходимо гуртом на подвір'я. Тітка сидить під чепурненькою вибіленою хатою, тримає в руках мобілку, яка теленькає саме цієї миті:
- Ой, я тобі передзвоню, бо в мене гості!
- Здрастуйте! - вітаємося в один голос.
Тетянка посміхається, припрошує сідати на лавочку поряд. Вона справді рада неочікуваним візитерам, адже навколо здебільшого порожні хати. Ноги не носять, насилу по двору вештається. Упродовж дня сусідка Галя може навідатись, Степан із сусіднього кутка приходить дров - води наносити. Ще є Толя - листоноша і з Новоселиці соцпрацівниця Ліда. Ото, вважай, і все коло спілкування. Донька Катя останнім часом хворіє:
- Одна дитина, і так прийшлось їй цей год по тих лікарнях валяться! - на очі старенької навертаються сльози. Хочеться її чимось утішити, відволікти од сумних думок.
- Може, вам щось помогти по хазяйству?
- Та ні, спасибі, все є. Хіба що ти, Надю, подивись, може, кури яку крашанку знесли, а ти, Юра, дровець трошки тоненьких на розпал у кухню внеси.
- Юра розказував, як ви вареники з опеньками варили недавно.
- Да! Він назбирав, я їх одварила, пожарила, а Юра перемолов на м'ясорубці і ліпить помагав! - Тетянка аж повеселіла.
- Які у вас тут новини?
- Та які в нас новини? Чула по телевізору, шо пошту в селах хочуть позакривать. Як же ми тоді пенсію будемо получать? Орудує їх з тими реформами. Толя казав, шо 500 гривень получає за листоношу. А ти, Коля, такий молодий, наче тобі й старості нема! Давно тебе не бачила... Як там твої хлопці? Ти ще не дід?
- Тітка Сонька померла - чув.
- Умерла, а діда Івана діти забрали. Він геть осліп. З хати йшов, казав: прощай, бо я вже до тебе не вернусь...
Короткий листопадовий, хоч і теплий та сонячний день, швидко котився за Чмиреву гору. За кілька хвилин починаємо прощатись. Напились джерельної води з тітчиного колодязя і поволеньки пішли до авто через місточок, що з'єднує леваду з подвір'ям. Біля місточка горять грона на кущеві калини, під ним ледь чутно жебонить тонесенький струмочок. Тетянка незворушно сидить біля хати, і ти відчуваєш на собі погляд її добрих очей, і ще довго згадуватимеш просте, але щире:
- Щасливої вам дороги!
