Нариси про життя відомого черкаського журналіста Миколи Дубового
– Дурного хрести, а він кричить: «Пусти!», – так часто казав мій батько, якщо не міг когось у чомусь переконати. Був у нього ще один вислів на цю тему, та стидаюсь цитувать.
У нашому селі люди такі гострі на язик, що ой! Чоловіча половина, звісно, грішила кацапськими матюками, зате жіноцтво мало у своєму лексиконі слівця, з яких можна міні-словничок укласти.
– А, душа арештанська, ниірна, падюща, – кричить баба Якилина на своїх онуків. – Здула й уродила тебе така ниірна, як і ти!
– Як дзизну оцією палицею по гузні, тоді бистро успокоїшся! – це вже баба Хтодорька до своїх онучат.
– Ти диви, який праниць! – лається у черзі за якимсь дефіцитом баба Дуня у сільській лавці.
– А той сплішник напився і лежить, як головешка, – так сільські молодиці про чоловіків-випивох відгукувались.
А флешмоб про сраку, мушу сказати, придумав далеко не Зеленський, бо тітки туди посилали у нас давно і часто. І дулі тикали теж чисто так, як ото нечуївські Параска і Палажка.
