Нариси про життя відомого черкаського журналіста Миколи Дубового
У дитинстві чомусь не лякала темрява. Ну, майже. Бувало, загуляєшся з однолітками, і в сутінках чимчикуєш додому стежкою поміж городами з однією думкою: аби батьки не сварили.
- Це ти, Колю? - питає сусідка, тітка Оля.
- Я!
- Уже ніч! Не боїшся, шо жеригімно вискоче?
- Звідки?
- А ондечки з дерези! - сміється тітка, і ти розумієш, що то вона так жартує.
- Свєто, ану не заглядай у колодязь, бо русалка схопить! - це баба Галя намагається внучку з міста віднадити од небезпечної забавки. Свєта ще і до школи не ходить, але не вистачало якоїсь русалки боятися:
- А где она? А какая она? А почему я ее не вижу, бабушка?- засипає питаннями, на які стара вже не знає, що і відповісти.
Історії про "чорний - пречорний будинок і гробик на кольосіках", напевно, в наш час знали всі, адже розповідали їх в різних інтерпретаціях. Але згодом вони набили оскому, тож, коли підросли, ми, 14-15 річні фантазуваи самі.
- Дивіться! - верескнула котрась із дівчат, - он на ярок вогняна куля полетіла.
- Та тож, мабуть, перелесник до баби Марини внадився! Хіба ви не знаєте, шо він до тих вчащає, хто приплакав померлих родичів?!- просвіщає нас хтось із старших.
-Це ж наша сусідка, я тепер боюсь сама йти додому,- злякано шепоче Тамара.
- Та проведем ми тебе, успокойся! Гуртом підемо. І вообще, може, то якийсь метеорит упав!
- А давайте цієї ночі підемо на кладовище!
Не пригадаю, хто подав таку ідею. Можливо, що і я. Сказано - зроблено. Усією ватагою бредемо темною сільською вулицею. Кудись зник Славко, який живе неподалік цвинтаря. Нам трохи моторошно, але ж планів не міняємо. Ось повернемо у вуличку ліворуч і, вважай, прийшли. Раптом у темряві щось засвітилось, і височенна біла примара рушила в наш бік...Нічну тишу порушив несамовитий дівчачий вереск і хлоп'ячий крик, галопом усі чкурнули у зворотньому напрямку, а вслід почувся регіт Славка. Так от куди він зникав! Захотів нас перелякати, а себе повеселити. Закутався чи то в простирадло, чи в білий халат, підсвітився ліхтариком - і образ вдався. Не даремно в культосвітньому училищі штани протирав!
Відтоді бродити нічним кладовищем нам не кортіло. Натомість додумались самі інших лякати. Але про це якось згодом.
