Микола Дубовий - Випуск 15 «Марія - золота мачуха»
Нариси про життя відомого черкаського журналіста Миколи Дубового

Сільські молодиці називали між собою Марію золотою мачухою. Мислиме діло - пішла за Грицька вдівця з трьома дітьми! Найменшому було 12, доньці - 18, а найстарший аж у Німеччині служив. Спробуй з усіма спільну мову знайти!

Але вона знайшла. Секрету в тому ніякого, просто з першого дня ставилась до кожного, як до рідної дитини. Найбільшою нагородою за те стало для неї таке незвичне звертання "Мамо!", адже в свої 44 дітей так і не мала, бо покійний чоловік тільки в чарку заглядав.

А в 45 на радість собі і на подив людям народила Марія сина. Акушерка в пологовому будинку, яка вела вагітну, хрестилася і молилася, щоб пологи немолодої породіллі не дай Боже почались на її чергуванні. А ще краще було б відправити таку матусю народжувати у Черкаси, бо раптом щось піде не так, клопоту не оберешся. Хтозна чи почув Господь молитви районної акушерки, чи в іншому причина, та все минулося без зайвого клопоту, і саме тоді, коли боязлива акушерка не чергувала - напередодні зимового Миколая. 
- Миколою й буде! - сказали медсестри і санітарки.

Найменший - найстарший! Поява малюка ще більше зблизила Марію з трійком тих, хто й так уже називав її мамою. Непомітно минав час, донька вийшла заміж, одружився найстарший син, провели в армію середнього, пішов до школи найменший....

За важкою сільською роботою, якій, здається, не видно кінця-краю, тихцем підкралася старість з болячками. Найстарший син вирішив їхати на заробітки за кордон.

 
- Мабуть, сину, ти вже мене живою не побачиш, - прощаючись, мовила крізь сльози мати.

...З віком болячки чомусь особливо допікають взимку. Відомо, як лікуються люди в селі: переболить, пройде. А коли зовсім кепсько, тоді кличуть фельдшера, якщо він є, звісно, або викликають швидку.

 
- Аби в ту лікарню і ворог не попадав, - часто повторювала Марія. Якби ж...
Пізньої осені вона злягла. Про лікарню довго не хотіла й слухати. А потім прийшла зима. Морозна і сніжна. Найменший син узяв відгули, робив уколи і їй на день - два ніби легшало. Микола порався біля печі, прислухаючись до материних порад, навчився варити борщ та інші нехитрі страви.
До районної лікарні швидка привезла Марію у важкому стані. По черзі, упродовж двох місяців, біля неї чергували два сини і невістка. Найстарший гарував в Італії і материні слова для нього виявились справді пророчими - перед поїздкою вони бачились востаннє.

Лікарі дивувались, мовляв, не пригадують, щоб отак діти доглядали -невідступно. Навіть окреме ліжко в палаті виділили.

На схилі літ Марія щовесни проводила нехитрий обряд: кидала під ноги проліски і, звертаючись до них, просила ще пожити, ряст потоптати. Але цього року зима не здавалась, так само, як і підступна хвороба. 8 березня знову намело ледь не до поясу.

 
- Нічого, мамо, скоро все розтане, вас випишуть, а я принесу рясту...


Вона змучено посміхнулась:


- Ні, синочок...


То була остання її весна.

 

Теги:

Залишити коментар


Щоб залишити коментар потрібно авторизуватися .