Нарис відомого черкаського журналіста Миколи Дубового
Вам доводилось бувати у хатах під стріхою? Шевченкову до уваги не брати, то музей!
Не знаю, чи ще десь живуть у таких, але пам'ятаю односельців з 80-90 років минулого століття. Дід Терешко з бабою Пріською були ніби гості з минулого, адже в хатині, вкритій соломою, не мали ні радіо, ні електрики. Город вони завжди копали лопатами, замість колодязя була копанка, в якій з весни і до холодів кумкали жаби.
Натомість діда знали в окрузі як неперевершеного майстра- годинникаря. Він умів полагодити і будильники, і ходики, і наручні. А в хаті стіни були обвішані різними хронометрами, які клацали, цокали, кували голосом зозулі і всі, як один, показували точний час. Високий і худий, мені дід Терешко нагадував казкового тата Карла, бо завжди ходив у латаному- перелатаному одязі. Баба Пріська муштрувала і кобишувала його на кожному кроці , було за що чи ні.
- Як ти ту козу припинав, що вже в грядках лазе?
- Іди в лавку, тіко дивись, шоб хліб не черствий приніс!
- Де тебе носило? Треба дрова рубать, бо зимою замерзнемо!
Мабуть, щоб не мерзнути, восени баба дбайливо обставляла хату снопами кукурудзиння. І без того маленькі вікна, ховались за тими в'язками, і нагадували крихітні бійниці.
На пагорбі, вище обійстя, розкинувся невеличкий сад. Малими ми частенько смакували добрезними грушами, якими пригощала нас внучка Людка, її на все літо привозили до діда - баби з Чигирина. Тоді у Пріськи додавалось мороки, бо, крім старого, доводилось ще й на онуку " нєрви тріпать".
Дари свого саду господиня сушила у печі "на узвар та пиріжки", а вже готову сушку пакувала в торбинки і зберігала у запічку...
В отаких хатах під стріхою, збудованих за копійки, зароблені потом і кров'ю, у нашому селі жили переважно самотні жінки: Фроська, Марієчка, Хівря, Дуня... Хтось тягнувся і будувався ще до війни, комусь помешкання дісталось у спадок, хтось придбав самотужки. Хай там як, та навіть давно осиротілі мазанки під стріхами, що подекуди стоять напівзруйновані, серед порослих хащ , нагадують усе ще білими стінами, що господарі про них дбали, доки вистачало сил.
