Розпочинаємо нову рубрику "Авторська колонка" із публікацій нарисів відомого черкаського журналіста Миколи Дубового. Сподіаємося, що вони викличуть позитивні враження у читачів!
Довгими зимовими вечорами однією з розваг у селі була гра в карти. З далекого кутка прийшла тітка Ганна, відірвались од телевізора наші добрі сусіди - дядько степан з тіткою Ольгою.
- Доставайте, Антонович,- це до мого батька,- колоду та подивимось, хто сьогодні буде найбільшим дурнем.
Дядько Степан, лукаво посміхаючись, дивиться на тітку Ганну:
- Да, Трохимівна?
- А подивимось,- передражнює його тітка, яка щоразу програє найбільше разів, часто, буває, кидає спересердя свої карти і, надувшись, як той сич, швидко пересідає подалі. У такі хвилини вона нагадує дитину, яка ображається через будь-які дрібниці. Але це не надовго. Завтра вона вже сама запропонує пограти та ще і чвертку мирової принесе.
Мама тим часом готує скромну вечерю. У грубці потріскують дрова і приємне тепло наповнює хату. Навпроти полум'я кипить картопля у чавунці. На столі -принесені з погреба соління, оселедець, якого я майже щоразу привозив на гостинець.
- Кидайте вже свої карти та будемо вечерять,- каже мама.
Гуртом всідаємось за стіл. Триває неквапна розмова.
- Слухаємо тебе по радіо постоянно, - це звична фраза сусіда, ніби для годиться.
- Варка Михайла Пидорича приходила дзвонить на Черкаси, то казала: яка ж ти щаслива мати, Маріє, що можеш свою дитину щодня чути, - бачу, що мама аж розчулилась, згадавши слова тітки Варки.
- У мене вп'єть радіво замовкло,- бідкається Трохимівна, яка жила самотою на своєму кутку. - То хоч з тобою балакаю, Колю, а це тіки з котами.
... Погомоніли вкотре "про жизнь , хай йому трясця!", у грубці перегоріло і лише поблискують великі жарини, наші гості збираються "по домам". Тітка Ганна налаштовує електроліхтарик:
-Баба випила сто грам, то ше десь ляпне. А де ж моя палиця? Бо в Гриця собака ганяє по дорозі! І нашо він його випускає?! Колись отравлю!
-Передаватимеш прівєт своєму сімейству, - переступаючи поріг, каже тітка Ольга. - І Тані, і хлопцям!
Батьківські сусіди були найкращими. Вони були поряд з нашою родиною і в радості, і в біді. Втім, чому були? Дядько Степан і тітка Ольга, дякувати Богу, живі, просто перебралися в сусіднє село з чмирівської глуші. Тепер ми бачимось дуже рідко, але щоразу обоє передають вітання моїй родині, а коли я зник з ефіру, тітка Ольга аж у Черкаси дзвонила і схвильовано питала мого старшого брата: чи правда, що Коля розщитався з роботи?
...І в батьківській, і в тітчиній хаті стоять потріскані, давно нетоплені печі- груби, колишнім сусідам за 80, але страшенно хочеться, щоби в їхній оселі ще довго було тепло від багаття в грубці, а в казаночку варилась смачна вечеря.
